ЗАЛУЧЕННЯ ДІТЕЙ ДО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ  

     В УМОВАХ ЦЕНТРУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ "РОМАШКА" 

 Турбота про дітей, їх щастя та здоров’я, благополуччя завжди була і буде головною турботою дорослого. Фундамент здоров’я, фізичного та психічного, закладається саме в дитинстві. Здоров’я дитини, формування характеру, виховання в нього корисних навичок та вмінь — найважливіші задачі, які стоять перед сучасними педагогами. В теперішній час батьків та педагогів перш за все непокоїть питання як саме укріпити здоров’я дітей. Ми всі добре знаємо, що здоров’я кожної людини повинно бути суто особливою справою. Медицина безумовно, займається цим питанням, але в той момент, коли людина захворіла. Кажуть, що людина — коваль свого щастя, а значить вона повинна бути ковалем свого здоров’я. Тому у дитини з дня її народження потрібно формувати навички бережливого відношення до свого здоров’я. У Законі України «Про дошкільну освіту» розділ 1 ст.7 визначені пріоритетні завдання дошкільної освіти: «Збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини». В Національній Доктрині розвитку освіти розділ ІV п.11 зазначено: «Пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального відношення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як найвищої індивідуальної та суспільної цінності...» В концепції дошкільної освіти чітко виділена головна спрямованість освітньо-виховного процесу на «Я» дитини, на формування позиції створення свого здоров’я. Через відкриття власного «Я» дошкільник виділяє себе із оточуючого світу, вивчає простір власного «Я», що спонукає дітей прагнути до самозбереження та саморозвитку. В листі Міністерства освіти і науки України від 27.08.04 № 1/9-438 «Організація фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі» звертається увага, що фізичне виховання дітей спрямовується на охорону та зміцнення здоров’я, підвищення опірності й захисних сил дитячого організму; на виховання стійкого інтересу до рухової активності, потреби в ній, вироблення звички до здорового способу життя. Дошкільний освітній заклад зобов’язаний своєю діяльністю забезпечувати виконання стандарту дошкільного рівня освіти по всім напрямкам розвитку дитини. Природні потенції дошкільника не розкриються, а впливи освітніх закладів виявляться малоефективними, якщо не будуть підкріплені розвивальним середовищем — головним фактором становлення і розвитку повноцінної, творчої, самодостатньої особистості. Найважливішим моментом повноцінного розвитку особистості, починаючи з раннього дитинства є діяльність: гра, спілкування та ін. Щоб дитина могла задовольнити свої інтереси, прагнення у діяльності, слід забезпечити організацію предметного середовища: інформативного, різнобічного, комплексного і тематичного, динамічного і мобільного, дієвого і діючого, варіативного і близького до побуту дітей. Разом з тим, останнім часом головним напрямком становиться оздоровлення дітей. Це викликано цілим рядом об’єктивних причин. Останнім часом спостерігається зниження числа абсолютно здорових дітей та зріст захворювань дошкільників по всім видам хвороб. Таким чином пошук ефективних мір, направлених на оздоровлення дітей набуває первинного значення. Опитування батьків показує, що головним для них є фізичне та психічне здоров’я дитини. Анкетування педагогів виявило їх бажання включитись в комплексну роботу, яка дозволяє забезпечити покращення здоров’я дітей. Фактори формування здоров’я дитини враховуються в роботі центру розвитку дитини. Одним з різноманітних факторів, що впливають на стан здоров'я і розвиток дитини-дошкільника є рухова активність. Сприятливий вплив на організм може бути зроблено тільки в тому випадку, якщо її рівень знаходиться в межах оптимальних величин. Так, при гіподинамії (режимі малорухомості) виникає цілий ряд негативних для дитини наслідків: відбувається порушення функцій ряду органів, регуляції обміну речовин і енергії, знижується опірність організму до зовнішніх умов, що змінюються. Гиперкинезія (надмірно велика рухова активність) також порушує принцип оптимального фізичного навантаження, що може викликати перенапругу серцево-судинної системи і несприятливо відбитися на розвитку організму дитини. Тому потрібна особлива увага до цілеспрямованого керівництва руховою діяльністю. Весь освітньо-виховний процес в дошкільному закладі  спрямований на формування у дитини мотивації здоров’я, тобто самовдосконалення. Для того, щоб центр здоров’я в середині дитини був сформований, необхідна зацікавленість до дитини та участь з цієї проблеми найближчого сімейного оточення. Щоб ця робота мала успіх, батьки повинні стати не тільки спостерігачами, але й безпосередніми учасниками.  Усвідомлення кожним своєї відповідальності за стан свого особистого здоров’я повинно передаватися від матері, батька до дитини, а якщо необхідно, то від дитини до батьків. Ключовим фактором реалізації природного потенціалу дитини є повноціннерозвивального предметного середовище Сучасні психолого-педагогічні теорії трактують розвивальне середовище, як сукупність природних, предметних, соціальних умов та простору власного «Я» дитини, в яких малюк може опанувати науку життя, набувати життєвої компетенції та які зумовлюють динаміку розвитку і саморозвитку особистості. В реальному житті всі ці складові розвивального середовища існують в тісному взаємозв’язку.  Одним з центральних питань сьогодення є ставлення родини до здоров’я. Оскільки першими вихователями, наставниками, ідеологами у житті дитини є батьки та люди з найближчого оточення, то саме на них має покладатися відповідальність за збереження і зміцнення здоров’я дитини. Звідси випливає закономірна необхідність свідомого ставлення до збереження здоров’я дитини в кожній родині та дотримання основних правил здорового способу життя. Провідними засобами формування здорового способу життя дитини є не лише спеціальні заходи, а й повсякденне буття родини, основою якого є сповідування цінностей життя, серед яких провідною є здоров’я у всій його багатогранності. Отже, залучення дітей до здорового способу життя передбачає врахування всіх складових здоров’я і можливе лише за умови забезпечення непевності та комплексності освітньо-виховного впливу на дитину.